Відновлення освіти – це не лише відбудовані школи, безпечні укриття та додаткові заняття для надолуження пропущених тем. Це також відновлення здатності дітей навчатися, спілкуватися, довіряти іншим і відчувати себе частиною спільноти. А ще й підтримка педагогів, які щодня допомагають дітям повертати це відчуття опори.
Саме на такому комплексному підході, за підтримки Kindernothilfe (KNH) команда savED упроваджує Core Educational Programme (CEP) – систему структурованих курсів для дітей і програм професійної підтримки тьюторів освітніх центрів “Вулик”.
У межах двох нових курсів CEP заняття відвідали 1 189 дітей у 24 “Вуликах” у семи областях України. Проте за цими цифрами стоїть дещо більше, ніж кількість учасників. Йдеться про знання й практичні навички, які діти можуть використовувати за межами освітнього простору в спілкуванні з однолітками, у складних емоційних ситуаціях та своєму повсякденному житті.
Досвід роботи savED показав: сьогодні недостатньо просто створити фізично безпечний простір і наповнити його окремими активностями. Дитині потрібна регулярність, зрозумілий освітній маршрут і послідовна підтримка.
“У “Вуликах” відбувалося багато корисних активностей від різних партнерів, але часто вони були разовими або не пов’язаними між собою. Дитині ж потрібен не окремий цікавий захід, а системний освітній досвід. Саме тому ми створили Core Educational Programme – комплекс структурованих курсів, у якому є програма, підготовлений тьютор, методичні матеріали, супровід і зрозумілий результат для дитини», – пояснює Юлія Гарюнова, проєтна менеджерка та координаторка програм психо-емоційної підтримки фонду.
У центрі цього підходу лежить одночасна робота з дитиною та дорослим, який перебуває поруч із нею. Адже якість освітньої програми залежить не лише від її змісту, а й від того, наскільки впевнено педагог може працювати зі складними темами, помічати потреби дітей і створювати безпечну атмосферу в групі.
У межах програми діти пройшли два нові курси: “Міфи про хлопців і дівчат” та “Емпатія: зцілення через гру” (“Ресурсні практики”).
Перший допомагає дітям краще розуміти принципи рівності, поваги до різноманіття та недискримінації. Другий навчає розпізнавати власні емоції, взаємодіяти з іншими та використовувати прості ресурсні практики у складних ситуаціях.
Результати опитувань після завершення курсів показали:
- 94,4% учасників курсу ресурсних практик повідомили про покращення навичок емоційної регуляції та соціальної взаємодії;
- 93,2% дітей зазначили, що стали краще розуміти емоції інших людей;
- понад 95% учасників планують використовувати опановані техніки у повсякденному житті;
- 95% дітей після курсу “Міфи про хлопців і дівчат” продемонстрували краще розуміння гендерної рівності, поваги до різноманіття та недискримінації.
“Після курсу з ресурсних практик понад 95% учасників сказали, що планують користуватися опанованими техніками й надалі. Для мене це один із найважливіших результатів. Він означає, що дитина не просто виконала вправу на занятті, а отримала інструмент, яким може скористатися, коли їй складно, тривожно або потрібно впоратися зі своїми емоціями”, говорить Юлія Гарюнова.
У відкритих відповідях діти також розповідали, що стали впевненішими, навчилися краще спілкуватися з однолітками та почали краще розуміти власні й чужі емоції.
“За цифрами ми бачимо масштаб, а за словами дітей – реальну зміну. Отриманий на заняттях досвід виходить за межі “Вулика” і стає частиною їхнього повсякденного життя”, – додає Юлія.
Тьютори й учителі в постраждалих від війни громадах працюють у тих самих складних умовах, що й діти. Вони також переживають повітряні тривоги, обстріли та перебої зі світлом, мають значне професійне й емоційне навантаження. Водночас саме від дорослого значною мірою залежить атмосфера, у якій навчається дитина.
Тому перед початком курсів тьютори проходили спеціальне навчання, отримували методичні матеріали, практичні рекомендації та супровід під час реалізації програм.
“Ми не передаємо педагогові папку з матеріалами зі словами: “Тепер проводьте”. Спочатку допомагаємо зрозуміти методику, випробувати інструменти на практиці й відчути впевненість у роботі з темами, які іноді є досить складними. У результаті тьютор отримує знання та практики, якими може користуватися значно довше, ніж триває конкретний проєкт”, – пояснює Юлія Гарюнова.
Такий підхід має довгостроковий ефект. Підтримка одного тьютора впливає не лише на конкретну групу дітей, яка відвідує заняття зараз. Набуті знання залишаються з педагогом і можуть використовуватися в подальшій роботі.
“Якщо ми очікуємо, що педагог підтримуватиме дітей, він сам повинен мати підтримку, знання та практичні інструменти. Тому інвестиція в тьютора це одночасно інвестиція в десятки дітей, з якими він працює сьогодні й працюватиме надалі”, – додає Юлія.
Досвід програм підтвердив: дітям у постраждалих від війни громадах потрібне не просто місце, де можна навчатися. Їм потрібні безпечне середовище, регулярність, спілкування з однолітками, підтримка дорослого та можливість розвивати емоційні й життєві навички.
Педагогам водночас потрібні не загальні рекомендації, а перевірені методики, практичне навчання, супровід і можливість адаптувати інструменти до потреб конкретних дітей та громади.
Саме тому програми розробляються так, щоб їхній результат залишався на місцях: знання у тьюторів, а книжки, ігри, методичні й відеоматеріали в освітніх просторах.
“Діти мають отримувати такі можливості регулярно, а не від проєкту до проєкту. Педагоги повинні мати постійний доступ до навчання, методичних матеріалів, супроводу та професійної спільноти. Тому наступний важливий крок – продовжувати аналізувати результати, удосконалювати програми та масштабувати рішення, ефективність яких підтверджується практикою і зворотним зв’язком дітей та педагогів”, – зазначає Юлія Гарюнова.
Відновлення освіти починається з людей. Підтримуючи педагога, ми посилюємо його здатність підтримувати дитину. Допомагаючи дитині знову вчитися, спілкуватися й довіряти, ми зміцнюємо всю громаду. І в умовах тривалої війни саме такий комплексний підхід стає важливою частиною стійкості української освіти.
